Анонс подій
Подій не заплановано
Пошук
Посилання
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
До уваги платників податків!
До уваги платників податків!

Поділитися новиною:

До уваги платників податків!

Південне управління Головного управління ДПС у Харківській області інформує!

Новорічні подарунки дітям працівників: правила оподаткування

           Головне управління ДПС у Харківській області нагадує роботодавцям, що не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу вартість дарунків (а також призів переможцям та призерам спортивних змагань) - у частині, що не перевищує 25% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, за винятком грошових виплат у будь-якій сумі (п.п. 165.1.39 ст. 165 ПКУ).

        Тобто в 2019 році, вартість подарунку дітям працівників у розмірі 1043,25 грн не оподатковується ПДФО та військовим збором. Якщо подарунок коштує більше, то суму перевищення  доведеться оподатковувати  ПДФО та військовим збором .

        При цьому базою оподаткування ПДФО буде вартість подарунка, збільшена на відповідний натуральний коефіцієнт (у 2019 році – 1,219512) за правилами оподаткування додаткового блага відповідно до п. 164.5 ПКУ.

        З метою утримання військового збору такої бази визначати не потрібно. Військовий збір буде утримуватися з вартості подарунку без застосування натурального коефіцієнту.

        ЄСВ не обчислюється із вартості зазначених подарунків, оскільки такі подарунки надаються працівникам для їхніх дітей до свята – Нового року. Це встановлено пунктом  8 розд. ІІ Постанови КМУ від 22.12.2010 р. № 1170.

Щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг) в мережі Інтернет

        Правовідносини у цій сфері регулюються Податковим кодексом України (далі – Кодекс), Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265).

        Законом № 265 визначено правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

       Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.

       Відповідно до статті 2 Закону № 265 розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

       Місце проведення розрахунків – місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо (стаття 2 Закону № 265).

        Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону №265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі, зобов’язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

       Форму та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, затвердженим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350.

       Разом з тим пунктом 12 статті 9 Закону № 265 визначено, що РРО та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електрону комерцію» (далі – Закон № 675) визначає засади діяльності у сфері електронної комерції, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

       Так, підпунктом 14 пункту 1 статті 3 Закону № 675 встановлено, що реалізація товару дистанційним способом – укладення електронного договору на підставі ознайомлення покупця з описом товару, наданим продавцем у порядку, визначеному Законом № 675, шляхом забезпечення доступу до каталогів, проспектів, буклетів, фотографій тощо з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, телевізійним, поштовим, радіозв’язком або в інший спосіб, що виключає можливість безпосереднього ознайомлення покупця з товаром або із зразками товару під час укладення такого договору.

     Відповідно до абзацу другого пункту 1 статті 13 Закону № 675 розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися, зокрема шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

       Разом з тим, продавець, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку (пункт 3 статті 13 Закону № 675).

        Розділом VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів i здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, встановлено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів (тобто банківська картка, далі – ЕПЗ) та інші документи, що застосовуються в платіжних системах для платіжних операцій з використанням ЕПЗ, можуть бути в паперовій та/або електронній формі.

        Під час здійснення операцій з використанням ЕПЗ у сфері електронної комерції та системах дистанційного обслуговування дозволяється формування в електронній формі документа за операцією з використанням ЕПЗ за умови доставки його користувачу.

Документи за операціями з використанням ЕПЗ мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

        Водночас, згідно з роз’ясненням Національного банку України (лист від 28.11.2019 № 57-0007/62082) квитанція, отримана при здійсненні розрахунку за допомогою ЕПЗ, не є розрахунковим документом у розумінні Закону № 265 та не підтверджує факт продажу товару (отримання послуг), а лише підтверджує ініціювання переказу коштів з рахунку держателя ЕПЗ.

         Враховуючи викладене, якщо споживач, використовуючи мережу Інтернет, замовив товар (послугу), і розрахунок за товар (послугу) було здійснено із застосуванням ЕПЗ за допомогою платіжних систем (інтернет-еквайринг) чи платіжних терміналів, такі операції здійснюються із обов’язковим застосуванням РРО продавцем товару (надавачем послуги) та видачею споживачу розрахункового документу встановленої форми (чек з РРО).

         Зауважуємо, що при визначенні відносин суб’єкта господарювання з отримувачем товару (послуги) в обов’язковому порядку слід визначати місце здійснення розрахунків.       Тобто, якщо місце здійснення розрахунків визначити неможливо (наприклад, отримання споживачем комп’ютерних програм, електронних книжок, довідок, висновків, експертних оцінок тощо виключно в електронній формі), то у такому випадку застосування є необов’язковим. У інших випадках (тобто безпосереднє отримання споживачем товарів чи послуг) суб’єкт господарювання зобов’язаний застосовувати РРО на загальних підставах.

При цьому розрахунковий документ повинен бути сформований та надрукований у момент здійснення розрахункової операції. Також у даному випадку у суб’єкта господарювання виникає обов’язок щодо видачі отримувачу товару (послуги) розрахункового документу (чек з РРО) або безпосередньо, або у будь-який інший зручний спосіб, зокрема за допомогою кур’єрської служби, поштової служби тощо, яка може бути як сторонньою організацією, так і структурною одиницею продавця товару (надавача послуги).

         Водночас, у разі здійснення розрахунків виключно у безготівковій формі (шляхом переказу коштів із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок через установу банку або шляхом внесення коштів через касу банку) застосування РРО є не обов’язковим.

        У випадках повернення товарів (послуг), які було реалізовано через мережу Інтернет, такі операції відображаються у звітності відповідно до встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та звітності.

         Щодо можливого «касового розриву» повідомляємо, що у випадку проведення розрахункових операцій з відстроченням платежу або у кредит необхідно, відповідно до вимог чинного законодавства при відпуску товару (послуги), видати покупцеві розрахунковий документ встановленої форми із зазначенням у ньому форми оплати «У КРЕДИТ/ПІСЛЯПЛАТА/ВІДСТРОЧКА ПЛАТЕЖУ». Таким чином, фіскальний чек, оформлений належним чином, повинен бути виданий покупцю при продажу товарів.

        При цьому отримання коштів, які надходять у рахунок продажу товару у кредит, слід оприбутковувати у касі підприємства з оформленням прибуткових касових ордерів, або сума готівкових коштів, отримана від покупця, що відповідає сумі, зазначеній у фіскальному чеку з формою оплати «кредит/післяплата/відстрочка платежу», вноситься до скриньки РРО та пам’яті відповідного РРО шляхом виконання на цьому РРО операції «службове внесення» із наступним зазначенням на службовому документі номера фіскального чеку, за яким здійснено реалізацію товару в кредит.

Тимчасове ввезення та тимчасове вивезення за межі митної території України товарів з метою ремонту: що з ПДВ?

         Головне управління ДПС у Харківській області повідомляє, що нормами п. 206.7 ст. 206 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) встановлено: до операцій із ввезення товарів на митну територію України у митному режимі тимчасового ввезення застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ПДВ або умовне часткове звільнення від оподаткування ПДВ за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 18 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI із змінами та доповненнями (далі – МКУ):

- умовне повне звільнення від оподаткування застосовується до товарів та в порядку, визначених ст. 105 МКУ (п.п. 206.7.1 п. 206.7 ст. 206 ПКУ);

- умовне часткове звільнення від оподаткування застосовується до товарів та в порядку, визначених ст. 106 МКУ. Сплачені суми ПДВ включаються платником до складу податкового кредиту у звітному (податковому) періоді, в якому було сплачено податок (п.п. 206.7.2 п. 206.7  ст. 206 ПКУ).

       Відповідно до п. 206.8 ст. 206 ПКУ до операцій із вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі тимчасового вивезення застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ПДВ за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 19 МКУ.

Вимоги до РРО – новації 2020 року

          Головне управління ДПС у Харківській області доводить до відома, що Законом України від 20 вересня 2019 року № 128-IX «Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг» (далі – Закон № 128) внесено зміни до Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон про РРО), зокрема ст. 12 Закону про РРО викладено у новій редакції.

        Так, на території України у сферах, визначених Законом про РРО, дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, конструкція і програмне забезпечення яких відповідають конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

       Відповідно до внесених Законом № 128 змін РРО, що створює контрольну стрічку в електронній формі, повинен забезпечувати згідно з технологією, розробленою Національним банком України та погодженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або із застосуванням кваліфікованого електронного підпису та/або печатки, кваліфікованої електронної позначки часу з дотриманням вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги», та/або інших дозволених згідно із законодавством засобів, контроль відсутності спотворення або знищення даних про проведені розрахункові операції, копій розрахункових документів, які на ній містяться, можливість ідентифікації зазначеного реєстратора на такій стрічці.

      Норми набирають чинності 19.04.2020.

Умови, за яких адвокатське бюро (об’єднання) може бути платником єдиного податку третьої групи

        Адвокатська діяльність регулюється Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 5076).

        Адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту (частина перша ст. 14 Закону № 5076).

Адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша ст. 15 Закону № 5076).

        Пунктом 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) визначено, що юридична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу ХІV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку у порядку, визначеному главою 1 розділу ХІV ПКУ.

        Згідно з п.п. 298.1.4 п. 298.1 ст. 298 ПКУ суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм ПКУ, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб’єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року.

        Перехід на спрощену систему оподаткування суб’єкта господарювання, зазначеного в абзаці першому п.п. 298.1.4 п. 298.1 ст. 298 ПКУ, може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб’єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в п. 291.4 ст. 291 ПКУ.

       Відповідно до п. 291.4 ст. 291 ПКУ суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на окремі групи платників єдиного податку.

       До третьої групи платників єдиного податку, зокрема належать юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

       Нормами п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено види діяльності, що не дають права суб’єктам господарювання бути платниками єдиного податку першої – третьої груп. На юридичну особу – адвокатське бюро чи об’єднання норми  п. 291.5 ст. 291 ПКУ не поширюються.

        Враховуючи вищевикладене, адвокатське бюро чи об’єднання як юридична особа може обрати або перейти на спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку за умови відповідності вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV ПКУ.

        Хто сплачує екологічний податок

          Екологічний податок – це обов’язковий платіж який сплачується з фактичних обсягів різних викидів, скидів, розміщення відходів у довкіллі.

        Відповідно до п. 240.1 ст. 240  Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

  • викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
  • скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;
  • розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання);
  • утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
  • тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

        Отже, викиди вуглекислого газу, інших забруднювачів, скиди в воду та розміщення відходів – основні випадки сплати екологічного податку.

Під розміщенням відходів розуміється постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

       Ставки податку визначені ст. 243-248 ПКУ та залежать від фактичного обсягу скидів чи зберігання небезпечних речовин.

       Суб'єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо), до їх передачі на утилізацію та захоронення не є платниками екологічного податку за умови наявності у них договору на видалення та утилізацію відходів з суб'єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо).

        Суб'єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо), є платниками екологічного податку у разі відсутності у них договору на видалення та утилізацію відходів, в якому визначаються терміни передачі відходів на утилізацію.

        Платники екологічного податку складають окремо за кожний звітний квартал (не наростаючим підсумком), з урахуванням вимог п. 250.10 ст. 250 ПКУ податкові декларації екологічного податку за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715 , подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

       Увага! Суб’єкти господарювання, які є платниками екологічного податку, але  з початку нового звітного року не планують здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, повинні скласти заяву довільної форми про відсутність у них у звітному році об’єкта обчислення екологічного податку та повідомити про це контролюючі органи не пізніше граничного терміну подання податкової декларації за І квартал звітного року.

Надміру витрачені кошти у відрядженні: коли оподатковувати

      Головне управління ДПС у Харківській області повідомляє, що надміру витраченими у відрядженні коштами є кошти, отримані платником податку на відрядження чи під звіт, не повернені в установлений пп. 170.9.2 ПКУ строк.

      Оподаткуванню  підлягають суми, видані платнику податку:

  • на відрядження — у сумі, що перевищує суму витрат, розраховану згідно з пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ;
  • на виконання у відрядженні окремих цивільно-правових дій від імені й за рахунок особи, що їх видала, — у сумі, що перевищує суму фактичних витрат на виконання таких дій (пп. «б» пп. 170.9.1 ПКУ).

      Отже, надміру витраченими кошти стають:

  • коли їх не повернули в установлений строк, наприклад, не подано авансовий звіт у строки, установлені ПКУ;
  • якщо кошти перевищують суми дозволених пп. 170.9.1 ПКУ витрат на відрядження (чи суми фактичних витрат на виконання цивільно-правових дій).

           Надміру витраченими коштами також є суми, витрати яких у відрядженні не підтверджені відповідними розрахунковими документами. Тобто за відсутності розрахункових документів, що підтверджують понесені витрати, такі кошти підлягають поверненню, а якщо їх не повернули в установлений строк — вони набувають статусу надміру витрачених коштів.

           До категорії надміру витрачених коштів потраплять і підтверджені документально витрати у відрядженні, якщо немає жодного підтвердження зв’язку понесених витрат у відрядженні з господарською діяльністю підприємства (пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ).

Набрали чинності зміни до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні щодо зберігання електроних Z-звітів

            Головне управління ДПС у Харківській області звертає увагу, що з 11 грудня 2019 року набрали  чинності зміни, внесені постановою Нацбанку України від 07.11.2019 № 131 (далі – Постанова № 131) до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Нацбанку України від 29.12.2017 № 148 (далі – Положення № 148), якими передбачено що установа/підприємство зобов'язана(е) визначити та затвердити внутрішнім документом:

- місце та спосіб зберігання відокремленими підрозділами щоденних фіскальних звітних чеків (щоденних Z-звітів) у електронній формі,

- формат їх зберігання, який має забезпечувати візуальний перегляд щоденних Z-звітів представниками ДПС,

- відповідальну за зберігання цих чеків особу. 

            Нагадуємо, що Постановою № 131 було внесено ще ряд змін до Положення № 148, які набрали чинності з 12 листопада 2019 року.

           Зокрема, щодо необхідності надання суб'єктами господарювання на запит банку (філії, відділення) підтвердних документів у разі зняття готівкових коштів із поточних рахунків з метою здійснення готівкових розрахунків із фізособами.

Або використання працівником установи/підприємства для підписання електронного касового документа  кваліфікованого електронного підпису.

У разі зміни місцезнаходження звітність з ЄСВ подається за новим місцем обліку

           Відповідно до п. 4 частини першої ст. 6 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 2464) платник єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ) зобов’язаний подавати звітність та сплачувати до контролюючого органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади,що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.Згідно з п. 8 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування,затвердженого наказом Мінфіну від 14.04.2015 р. № 435 із змінами і доповненнями (далі — Порядок № 435), якщо страхувальник із числа страхувальників, крім зазначених у підпунктах 5, 6 розділу ІІІ Порядку № 435, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, як що виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань), у звітному періоді змінює місцезнаходження або місце проживання, що пов’язане зі зміною адміністративно-територіальної одиниці, звіт щодо сум нарахованого ЄСВ за цей звітний період (з першого до останнього календарного числа звітного періоду)подається до контролюючого органу, що відповідає новому місцезнаходженню (місцю проживання). Таким чином, у разі зміни суб’єктом господарювання протягом бюджетного року місцезнаходження, пов’язаного зі зміною адміністративного району, звітність про суми нарахованого ЄСВ подається та сплачується до контролюючого органу, що відповідає новому місцезнаходженню (місцю проживання).

До уваги платників! З 01.01.2020 змінюються реквізити бюджетних рахунків!

      З 01 січня  2020 року у зв’язку з тим, що Державною казначейською службою України (далі – Казначейство) з початку 2020 року рахунки для сплати податків і зборів будуть відкриті відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 № 1203 (із змінами та доповненнями), змінюються реквізити бюджетних рахунків.

     Інформація щодо реквізитів бюджетних рахунків, які будуть введені в дію з 01.01.2020 року, після її отримання від Казначейства буде розміщена на вебпорталах органів ДПС у рубриці «Бюджетні рахунки».

 

 

Web-адреса: novovodolaga-rda.gov.ua/news/id/1777 | Переглядів: 120Дата публікації: 10:32 17.12.2019